Як спілкуватися з людиною, яка не впізнає близьких

Чому літні люди перестають впізнавати рідних і як рідним говорити при зустрічі, а також чим наповнити день літньої людини і чому вибір жити в пансіонаті хороший для людей із втратою пам’яті

Невпізнавання рідних — це втрата пам’яті на обличчя та спорідненість, при якій літня людина дивиться на сина чи дочку і не розуміє, хто перед нею. Невпізнавання з’являється при деменції, якщо недавня пам’ять стирається, а давня зберігається довго. Мама пам’ятає себе молодою, пам’ятає дітей маленькими і не впізнає в сивому чоловікові свого сина.

Для сім’ї перша зустріч, на якій рідна людина дивиться як на чужого, дається важко. Але невпізнавання не означає, що літня людина розлюбила або забула все хороше. Спокійний голос, знайомі руки та добре ставлення люди з деменцією відчувають і без імені, і в спілкуванні тепер говорять почуття, а не спогади.

Чому літня людина не впізнає рідних

Деменція та невпізнавання рідних

Чому літня людина не впізнає рідних, зрозуміло, якщо уявити пам’ять як товстий зошит, у який людина все життя записує події. При деменції нові сторінки перестають записуватися, а останні виписані сторінки стираються першими. Учорашній день, минулий рік і останні десять років зникають, а перші сторінки, дитинство, молодість, весілля та маленькі діти, читаються довго. Тому літня жінка пам’ятає дочку п’ятирічною дівчинкою з бантами і не впізнає в дівчинці з пам’яті дорослу жінку поруч.

Літня людина називає рідних чужими іменами і не впізнає їх з тієї ж причини. Людина з деменцією живе в тому часі, який пам’ятає, і підбирає до знайомого обличчя ім’я з того часу. Літня мама приймає дочку за рідну сестру, тому що дочка схожа на сестру в молодості, онука приймає за сина, а дорослого сина батько називає ім’ям свого брата. Знайомі риси людина бачить, а пам’ять підставляє ім’я з минулого.

Упізнати обличчя та згадати ім’я — це різні вміння. Людина дивиться на обличчя і одразу відчуває, свій перед нею чи чужий, а вже потім згадує ім’я. При деменції та після інсульту почуття знайомого обличчя слабшає, і літні люди бачать ніс, очі, посмішку, але тепла впізнавання не відчувають. Без тепла впізнавання знайоме обличчя стає обличчям незнайомця, хоча ім’я бабуся часом називає правильно.

Причини, з яких літня людина не впізнає рідних.

• Деменція та хвороба Альцгеймера. Пам’ять на обличчя та імена стирається поступово, спочатку нові знайомі, потім далекі родичі, потім діти та чоловік або дружина.
• Наслідки інсультів. Після інсульту страждає частина мозку, яка впізнає обличчя, і людина бачить обличчя, але не розуміє, чиє обличчя перед нею.
• Поганий зір і слух. Без окулярів та слухового апарату обличчя не розгледіти, а голос не розчути, і знайомого приймають за чужого.
• Втома, вечір і шум. До вечора мозок утомлюється, у сутінках тіні спотворюють обличчя, а в шумній кімнаті важко зосередитися, і впізнавання дається важче, ніж уранці.

Буває, що літні люди не впізнають і себе в дзеркалі. Бабуся розмовляє з відображенням як із сусідкою, тому що старе обличчя в дзеркалі не збігається з молодим обличчям з пам’яті. Дзеркало в кімнаті тоді завішують або прибирають, щоб чуже відображення не лякало.

Раптове невпізнавання рідних

Рідні лякаються і запитують, чому літня людина раптово перестала впізнавати рідних, хоча тиждень тому впізнавала. Деменція розвивається повільно, місяцями та роками, а різка плутанина за години або за пару днів говорить про іншу причину. У літньому віці голова першою відгукується на будь-яку хворобу, і при інфекції сечового міхура або легень, при високій температурі, нестачі води, після нових ліків, наркозу або удару головою літні люди плутаються, не розуміють, де перебувають, і не впізнають рідних.

Найнебезпечніша причина різкого невпізнавання — це інсульт. Якщо разом із плутаниною перекосило обличчя, ослабла рука чи нога або мова стала невиразною, одразу викликають швидку допомогу, лікування інсульту починають у лікарні в перші години. Якщо симптомів інсульту немає, рідну людину показують лікарю в той самий день. Після лікування інфекції, восполнения води або скасування зайвих ліків плутанина проходить за кілька днів, і людина знову впізнає рідних.

Зустріч із літніми людьми, які не впізнають рідних

Як поводитися при зустрічі

Як поводитися, якщо літня людина не впізнає вас, зрозуміло, якщо подивитися на зустріч очима самої літньої людини. У кімнату входить незнайомець, підходить близько, посміхається і чекає радості, а бабуся не розуміє, хто прийшов і чого чекають. Розгубленість швидко переходить у тривогу, і тривога псує всю зустріч. Тому рідні підходять спокійно і спереду, щоб обличчя було видно, і не обіймають одразу.

Рідні запитують, що говорити літній людині, яка не впізнає рідних. Спочатку вітаються, називають себе і кажуть, навіщо пришли, «Здрастуй, мамо, це Оля, я прийшла до тебе в гості». Привітання з ім’ям одразу підказує мамі, хто прийшов, і не змушує згадувати. Запитання «Ти мене впізнаєш?» ставить літню людину в незручне становище, а готова відповідь у привітанні знімає незручність.

З чого починають зустріч із літніми людьми.

• Підходять спереду і повільно. Раптова поява збоку або ззаду лякає.
• Називають себе за ім’ям при кожній зустрічі. Учорашній візит дідусь не пам’ятає, і ім’я знову підказує, хто прийшов.
• Говорять спокійно і посміхаються. Інтонацію бабуся розуміє довше за слова.
• Сідають поруч, на рівні очей. Розмова зверху вниз лякає і звучить суворо.
• Беруть за руку, тільки якщо людина спокійна. Дотик до стурбованої людини лякає.

Потім розмова йде про те, що видно і чутно зараз, про погоду за вікном, про чай, про пісню по радіо. На запитання про вчорашній день і про плани на тиждень відповіді в пам’яті немає, і літня людина почувається винною, а для розмови про те, що відбувається зараз, пам’ять не потрібна.

Чужі імена та суперечки про спорідненість

Чи потрібно доводити спорідненість людині, яка не впізнає близьких, запитують багато родин. Не потрібно. Спорідненість забувається не з упертості, і чим наполегливіші докази, весілля, народження дітей, спільні поїздки, тим сильніша розгубленість. У доказах людина з деменцією чує одне: з пам’яттю біда, і злиться на того, хто нагадує про біду. Замість суперечки кажуть «Я прийшла побути з тобою», і розмова йде від важкого запитання до самої зустрічі.

Якщо мама кличе дочку ім’ям сестри, дочка відгукується, продовжує розмову і запитує про сестру, якою сестра була в молодості, де жила, що любила. Мама охоче розповідає про минуле, у якому живе, і розмова про сестру приносить мамі радість, а дочка дізнається про сім’ю те, чого раніше не знала. Поправляти кожне чуже ім’я не потрібно, але про ліки, гроші та лікарів рідні говорять правду.

Страх і прохання піти з дому

Літня людина не впізнає рідних і боїться їх, якщо приймає знайоме обличчя за чуже. Обличчя знайоме, а тепла впізнавання немає, і літньому родичу ввижається, що рідного підмінили двійником. Страх перед двійником зрозумілий, у домі чужа людина, яка називає себе сином. Сміятися зі страху та сперечатися не можна, страх не вигадка. Рідні відходять на крок, сідають, говорять тихо і пропонують чай або прогулянку, а розмову продовжують пізніше, після того як людина заспокоїлася.

Літня людина не впізнає близьких і просить піти з дому, як просять чужих, або сама збирається «додому», хоча перебуває вдома. Якщо бабуся приймає онука за незнайомця у квартирі, онук не сперечається, а виходить на кілька хвилин, повертається, знову вітається і називає себе. Друга зустріч із привітанням та ім’ям проходить спокійно за першу. Якщо ж літня людина збирається «додому», у пам’яті дім означає дім дитинства, де чекають батьки, і бажання піти йде від туги за батьками, а не від упертості. Умовляння залишитися не заспокоюють, а розмова про дім, про маму та про дитинство заспокоює, і через кілька хвилин бажання піти проходить.

Бажання піти посилюється до вечора, у сутінках, після шумного дня або при великій кількості гостей. Літні люди з деменцією, які вийшли з дому одні, не знаходять дорогу назад, тому вхідні двері зачиняють на надійний замок, а в кишеню куртки кладуть записку з адресою. Якщо бажання піти з’являється щовечора, рідні обирають між наглядом удома та пансіонатом для літніх людей з деменцією та захистом від уходу з території в Харкові. В обох випадках бажання піти проходить не від заборони, а від спокійної розмови та прогулянки поруч із рідною людиною.

Тепло в спілкуванні з літніми людьми

Почуття без впізнавання

Рідні запитують, чи відчуває літня людина близьких, якщо не впізнає їх. Відчуває. Пам’ять на почуття при деменції зберігається довше за пам’ять на імена та події. Бабуся забуває, хто приходив, але після зустрічі з онуками весь день спокійніша і посміхається, хоча саму зустріч уже не пам’ятає. З поганою зустріччю те саме, сварка забувається, а образа та тривога після сварки тягнуться до вечора.

Тому кожна зустріч має сенс, хоча завтра візит забудеться. Спокій, радість і тепло від зустрічі не йдуть до вечора, і заради хорошого дня літнього родича сім’я і приходить.

Як зберегти тепло в спілкуванні з людиною, яка не впізнає рідних, підказують самі зустрічі. Щоразу говорити про спорідненість не обов’язково. Посидіти поруч, потримати за руку, послухати разом музику або подивитися у вікно вистачає, щоб зустріч пройшла тепло. Літня людина веде розмову сама, розповідає про молодість, про завод або школу, де працювала, про сусідів, і рідні слухають, перепитують і радіють разом, хоча одну й ту саму історію чують уп’яте. Жарт і сміх також зрозумілі без пам’яті, и на посмішку людина з деменцією відповідає посмішкою до останніх днів хвороби.

Фотографії та заняття

Чи допомагають фотографії, якщо людина не впізнає близьких, видно по обличчю бабусі чи дідуся над альбомом. Якщо знімки радують, разом дивляться фотографії саду, весілля, улюбленого собаки або рідного міста і не просять назвати кожного на знімку. Розмова йде про те, що на знімку, «какий гарний сад», «яка ошатна сукня», а не про те, хто на знімку ліворуч. Якщо фотографії викликають сльози або роздратування, альбом прибирають і обирають інше заняття.

Чим зайняти літню людину, яка не впізнає близьких, підказують колишні захоплення. Колишня швачка із задоволенням розбирає ґудзики за кольорами, садівник поливає квіти, а господиня, яка все життя пекла, місить тісто разом з онукою. Звичні рухи руки пам’ятають довше за голову, і зайняті руки дають відчуття потрібності, без якого в старості тужливо. Пісні молодості літні люди співають разом із рідними і слова пісень пам’ятають, хоча імен уже не пам’ятають. Музика юності, пісні, під які танцювали у двадцять років, зачіпає пам’ять глибше за фотографії і піднімає настрій на весь вечір.

Помилки в спілкуванні

Помилки в спілкуванні з людиною, яка не впізнає близьких, рідні роблять із любові. Хочеться повернути батьків колишніми, нагадати, пояснити, довести, але кожне нагадування про забуте показує рідній людині, що з пам’яттю біда, і тривога зростає.

Помилки, які посилюють тривогу в людей з деменцією.

• Перевірка пам’яті запитаннями «Хто я?» і «Пам’ятаєш, як мене звати?». Кожна зустріч перетворюється на іспит, який літній родич провалює.
• Суперечки та докази спорідненості. Суперечка не поверне пам’ять, а поганий настрій після суперечки триває до вечора.
• Розмова в третій особі про того, хто сидить поруч. Слів людина з деменцією не розуміє, а інтонацію розуміє.
• Докори в удаванні. Удавання немає, пам’ять стирає хвороба.
• Багато гостей одразу і гучні розмови. Шум і кілька облич одночасно збивають з пантелику.

Якщо літній родич став млявим, сонливим або неспокійним, причиною буває біль, голод, спрага, запор або інфекція, а сказати про біль при деменції вже не виходить. Рідні спочатку перевіряють самопочуття, а не ображаються на відмову від зустрічі. Зустріч без перевірок пам’яті, суперечок і докорів проходить спокійно, і літні люди чекають наступного візиту, хоча імені гостя не пам’ятають.

Життя літніх людей, які не впізнають рідних

Як полегшити життя літній людині

Рідні думають, як полегшити життя літній людині, яка не впізнає рідних. Людина з деменцією не пам’ятає планів на день і кожну хвилину живе в невідомості, а від невідомості тривожно. Якщо кожен день схожий на попередній, підйом, їжа, прогулянка і сон в одні й ті самі години, хід дня запам’ятовується не головою, а звичкою, і тривоги стає менше.

Речі лежать на звичних місцях, а на дверях ванної та кухні висять великі написи або картинки, за якими дорогу знаходять без підказки. У кімнаті світло і ввечері, тому що в сутінках тіні лякають і плутають. Окуляри та слуховий апарат перевіряють вчасно, тому що погано видиме обличчя та погано чутний голос додають плутанини до хвороби. Короткі візити щодня спокійніші за один довгий візит на тиждень, а з літньою людиною говорить хтось один, а не всі одразу.

Переживання рідних

Як пережити, що близька людина не впізнає вас, рідні думають у останню чергу, хоча переживання рідних не менші. Рідна людина жива і поруч, а спільні спогади йдуть, і горе за людиною, яка жива, називають горем за життя. Горе, обида, втома та відчуття провини природні і не роблять рідних поганими дітьми, чоловіками чи дружинами.

Рідним потрібен відпочинок, сон і людина, з якою говорять про переживання. Догляд ділять між рідними та доглядальницею, а в групах підтримки для рідних людей з деменцією сім’ї зустрічають тих, хто проходить той самий шлях і знає, як відповідати на запитання «Хто ви?» спокійно. Якщо роздратування зростає, родич виходить в іншу кімнату на кілька хвилин, і пауза захищає літню людину від різкого слова, а родича від відчуття провини.

Пансіонат для людей із втратою пам’яті

Є пансіонати, де живуть літні люди з втратою пам’яті, і добре, якщо в сім’ї є можливість влаштувати літньому родичу життя в пансіонаті для літніх людей із втратою пам’яті в Харкові. Для людини, яка не впізнає рідних, життя в пансіонаті спокійне та зрозуміле, а навколо люди, які не чекають колишньої пам’яті.

Плюсы життя в пансіонаті для людей із втратою пам’яті.

• Спокійні дні, схожі один на інший. Знайомий хід дня запам’ятовується звичкою, а не головою, і тривога вщухає.
• Люди поруч, які вміють говорити з людиною, яка не впізнає рідних, без суперечки та образи. Невпізнавання не ранить сусідів та персонал, і літня людина не відчуває вини за забуте ім’я.
• Заняття для тренування пам’яті. Ігри, завдання та бесіди в групі займають розум і підтримують мислення.
• Товариство однолітків. Розмови про минуле, спільні пісні та свята наповнюють день, а спогади про молодість у однолітків спільні, і розмова йде на рівних.
• Прогулянки по території на свіжому повітрі. Рух і денне світло покращують сон і настрій.

Заняття для пам’яті — це бесіди про минуле, ігри зі словами, завдання на увагу та співання знайомих пісень, і кожне завдання підбирають так, щоб завдання було під силу. У групі розмова цінна не менше за самі завдання, людям із початковою втратою пам’яті заняття підтримують мову та увагу, а людям із глибокою деменцією приносять радість спільної справи. Бесіди про минуле спираються на ту частину пам’яті, яка зберігається довше, і розповідь про рідне село, перший завод або весілля виходить у літньої людини вільно і із задоволенням. Вдала розповідь дає відчуття, що голова ще служить, і впевненість після заняття не йде до вечора. Рух також тренує пам’ять, зарядка в колі, танці під знайому музику та прогулянки покращують кровотік у мозку та сон, а хороший сон потрібен пам’яті не менше за завдання. Нові знайомі в пансіонаті не чекають спільних спогадів, і спілкування з сусідами проходить без напруги. Літні люди не сидять одні в чотирьох стінах, поруч люди, розмова та події дня.

Зустрічі з рідними в пансіонаті проходять тепло і спокійно, за розмовою та прогулянкою. Якщо літня людина більше не називає рідних за ім’ям, роки разом не втрачають ціни, а спокійний голос, знайомі руки та увага рідних як і раніше дають відчуття захищеності.